Новини‎ > ‎

Позитивний досвід польських веган-активістів

опубліковано 13 серп. 2013 р., 12:57 Єфімов Сергій   [ оновлено 13 серп. 2013 р., 23:55 ]
Знайомтеся – це Дорота.

Нещодавно вона приїжджала до нас з метою дізнатися ситуацію із зоозахистом в Україні, і  зайнятися розширенням підтримуваних нею рухів. 

Вегетаріанка з 15 років: 
30 років вегетаріанка, 10 веган. 25 років тому вона відкрила перший в Польщі доступний веганський ресторан на 2 поверхи. І вже 25 років бореться за те, щоб таким він і залишався. Вона є організатором і активістом рухів «Антихутро» (antyfutro.pl) і «Відчинені клітки» (otwarteklatki.pl). 

За її словами, 20-30 років тому в Польщі була така ж ситуація, як зараз в Україні. Отож, ми запросили Дороту із собою на вікенд за місто, і за затишною бесідою дізналися багато цікавого. Дорота справила враження простої та одночасно крутої людини!:)

Як все починалося? 
Моя мама керувала державним магазином – то була двоповерхова будівля в самому центрі Вроцлава. Я підмовила маму, щоб ми зробили його вегетаріанським. Тоді ще соціалізм був. І вона зробила це. Пам’ятаю, 1 травня 1997 року,  нам сказали продавати ковбасу. Мама відмовилась. Таких випадків ще за два свята було. У мами були проблеми, їй говорили, що виженуть з роботи. Але не зробили цього, тому що думали про свої крісла, так як було вже близько до політичного перевороту. Потім у нас були великі проблеми через те, що «МакДональдз», «Піца-хат» хотіли це місце собі. Погрожували, що я постраждаю в ДТП, що підпалять нас. Я застрахувала магазин. Мафія теж була. Так ми боролися за це місце 15 років. У нас не було ніяких паперів на це місце, але я сказала, що я скоріше сама все зруйную, але не віддам. Тепер ось вже 26 років минуло. На десятиліття «Вегг» я зробила один поверх веганським. Це було непросте рішення, тому що я не знала жодного вегана, та й сама теж була не зовсім веганкою.  



Якось Дороту запросили на телебачення. Ведучий запитав: «Як щодо риби? Адже вона необхідна для розумової роботи!» 
На що отримав відповідь: 
«Якщо Леонардо да Вінчі був дурним, то тоді я теж дурна».



Я працювала в ресторані, вчилася в університеті, робила вуличні вистави і в цей же час працювала над законом з охорони тварин у Польщі, оскільки я писала магістерську роботу з філософії прав тварин. Це була перша така робота в Польщі. Було проблематично знайти професора, керівника проекту. Врешті, знайшовся один доктор, який не сміявся з того, що я про «філософських корів» буду писати, і сказав, що допомогти мені не зможе, але і заважати не буде. Потім приїхав зі Сполучених Штатів відомий у Вроцлаві і в Польщі взагалі, професор Косян та професор Ржановской. Вони запропонували, щоб я у них писала свою роботу, але на той час я вже писала у того професора, який не сміявся з мене. Професор Косян розповідав про дві великі наукові конференції, що в Сполучених Штатах, на яких він був експертом з біоетики. На одній, біоетика мала загально медичний напрям, а друга фокусувалася тільки на етиці тварин. Тоді, в 1996-1997 роках, це було вже актуально. 
Бо таких тварин, як корови і кури, спіткає жахлива доля. Раніше, я мала старовинне традиційне уявлення про корів і курей, що спокійно жили у дворах, на фермах. І думала, якщо в моєму тісті буде трохи яєць, нічого страшного не трапиться. Для мене було головним, щоб те, що я вживаю, не приносило страждань іншим живим істотам. А потім на власні очі впевнилася, що моє уявлення було хибним.

Чому ти вирішила зробити другий поверх веганським, хоча сама не була веганкою? 
Стосовно мого рішення про другий поверх… Воно було непростим, оскільки люди не хотіли приходити у заклад, де була тільки веганська їжа. А от якби можна було купити кефір до дерунів – всі хотіли з кефіром або сметаною… І що було робити? Адже і людям, і місту треба було платити гроші. У нас тоді працювало 25 людей і 30 влітку. Це був такий компроміс. Соєвих товарів тоді ще не було. На сьогоднішній день, обидва поверхи зовсім веганські. Ми навіть сметану веганську робимо. Це був великий труд і досвід. Адже ми самі все пробували, експериментувати. Складно було зробити, наприклад, тісто для млинців, щоб його вийшло багато, щоб не прилипало до сковороди, щоб млинці не рвалися, якщо в них загортати начинку...

З'явилося потім багато вегетаріанців. Не відразу й не раптом. Спочатку 10, потім 20, 30 ... Через 10 років наш бар був все ще єдиним у Польщі. Коли я зробила веганським другий поверх, то у Варшаві з'явився інший вегетаріанський бар. На той час, я думаю, з цим веганським поверхом і справою було б краще, якби таких місць було більше. Тепер вже бар це цілісне місце – тут можна читати книги, продавати листівки, проводити заняття, семінари для дітей, є місце для кінопоказів, але для мене найважливіша діяльність – це та, яка безпосередньо стосується тварин. Наразі, в Польші більше 2 мільйонів вегетаріанців, веганів,  сироїдів.



Дорота вірить, що тільки світова веган-революція зменшить страждання тварин.




Чим Ви займаєтеся зараз? 
Тепер я працюю в організації «Відчинені клітки», яка займається публікацією інформації про стан тварин на фермах. Коли я кажу «працювати» - це не означає, що нам виплачують гроші. Швидше, ми даємо гроші. Ми всі волонтери. Самі виділяємо гроші на нашу діяльність. Гроші можуть давати також люди, які дізнаються, що ми робимо добро.                      
                            Еко-торба Дороти

Наше перше завдання - інформація.
Друга - допомога конкретним тваринам. І третя - закриття ферм у Польщі. Першочергово – ферми тварин, яких вбивають на хутро. У Польщі велика проводиться кампанія, щоб зовсім заборонити всі ферми на хутро - «Антихутро». Ось свіжий приклад. Недалеко від Вроцлава, де я живу, хотіли побудувати ферму на 100850 норок. Це була б найбільша в Європі ферма, оскільки в Італії, Голландії, Англії це вже заборонено. Ми працюємо разом з місцевими жителями. Люди самі не хотіли цієї ферми, адже вона псує повітря. Ми показували їм фільми про аналогічні ферми, і не лише польські. І вони говорили: «Який жах!» У нас багато плакатів, на яких чоловіки, прості, із села, носаті, які люблять випити, і у них в руках плакат проти ферми норок, наприклад. Це дуже хороший елемент для журналістів – що не тільки активісти, а й місцеві жителі проти такого. Тепер місцеві кажуть, що це жахливо і для людей, і для звірів. А це означає, що це великий крок вперед. Адже люди думають не тільки про себе, а й про тварин. Це великий крок вперед.

Наразі, хочемо займатися, і я особисто дуже хочу цим займатися, - коровами, свинями, курками. Але це дуже складна тема. Тому що про хутро люди знають, що це для снобів. І про це часто говориться, про те, що багато тварин вбивають заради снобізму. Про свиней, корів люди кажуть, що це потрібно, м’ясо для мозку корисне та таке інше... До людей доходить дуже мало інформації про те, як ці тварини живуть, дуже складно зробити відповідні фото або відеозаписи. На таких фермах, виробництвах, всюди сучасні камери спостереження і потрапити туди непросто. Треба вчитися, як це обходити або брати приховані камери. Як і в усьому світі, я думаю, що така система недовго буде працювати. Тому потрібні контакти. Я б дуже хотіла зробити що-небудь на Сході від Польщі. Нам допомагали, вчили люди із Голландії,  і ми б хотіли приїхати до вас, поділитися та передати свій досвід, показати вам трохи з того, чому нас навчили.

Переклад: Ольга Фурсік
Редагування: Людмила Марченко